Панельна дискусія
«Як створити інститути, достойні довіри»

Організатори: Центр економічної стратегії (ЦЕС), Alfa Jazz Fest, AClub від Альфа-Банку та Dragon Capital
Цього року 24 червня українці з усієї країни з'їхались до Львова, аби послухати джаз та поспілкуватись з цікавими людьми. Були там і ми. Слухали не тільки джаз, але й виступи наших спікерів. Цього року до нас приєднались: Пітер Вагнер, Хатія Деканоідзе, Данило Білак, Даг Деттер, Володимир Лавренчук, а також Олександр Данилюк. Жерар Ролан поділився своїми думками у форматі відео-інтерв'ю. Модерував дискусію традиційно Святослав Вакарчук.

За 26 років незалежності Україна, на жаль, так і не змогла побудувати власні інститути, які б відрізнялись від старих радянських та були міцним фундаментом для економічного зростання країни. Всі гості дискусії сфокусували свої ідеї навколо загального питання - Як створити інститути, достойні довіри?

Ділимось з вами рецептами від наших цьогорічних спікерів.

Чому ми обрали цю тему?
СВЯТОСЛАВ ВАКАРЧУК, український музикант, громадський діяч, співзасновник ЦЕС
Ми можемо вибирати будь-який шлях для своєї держави. Ми можемо будувати капіталізм або соціалізм, дехто навіть вибирає будувати комунізм. Ми можемо будувати ліберальну економіку або командну економіку. Ми можемо бути консерваторами, лібералами, лібертаріанцями. Ми можемо будувати демократичну країну, або навіть бути прихильниками автократії.

Але в жодному разі ми не досягнемо успіху, якщо за цими ідеями не буде стояти сильних державних інституцій. Це правило справедливе для всіх країн, які досягли успіху: від Стародавнього Риму до сучасного Китаю. Та країна, яка є успішною і в довгій історичній дистанції, і в сьогоденні, як правило на 99% або вже збудувала свої інституції, або цим інституціям вже нічого не загрожує.

Приклад того самого Стародавнього Риму підтверджує це правило – навіть найуспішніші країни, які втрачають силу державних інституцій, розвалюються під впливом безжального часу. На мою думку, інституції є фундаментом держави.

За 26 років незалежності Україна так і не спромоглася створити власних державних інституцій. Все, що ми маємо – це залишки старих радянських інституцій. Все, що ми сьогодні маємо – від судової системи до системи охорони здоров'я, від системи правоохоронних органів до того, як держава опікується економікою – все це є «апгрейдом» старої радянської системи. В кращому разі, ми зробили в наших «хрущовках» євроремонт, а в гіршому разі ми просто перефарбували червоні паркани на синьо-жовті і думаємо, що далі все буде добре.

Як ми переконались за роки нашої історії, це не працює. Революції, які відбувалися в країні, приводили до певних політичних, або навіть соціальних змін. Але жодна з них поки що не змінила основного – не створила з нуля справжніх українських державних інституцій, до яких була би велика довіра громадян, які би працювали як основа держави. І найголовніше – які дали би нам можливість нарешті вирватися з замкнутого кола. Замість того, щоб спиратися на силу державних інституцій, ми шукаємо черговий раз нових лідерів, нових «месій», які незалежно від того, що відбувається саме з державними інституціями, прийдуть і змінять все в країні, і тоді все буде краще.

Ми будемо ходити по цьому замкненому колу до тих пір, поки не зрозуміємо, що в державі основним є не персоналії, не люди, які мають прізвища і імена, а система, яка створена цими людьми та сотнями, тисячами інших людей та зрештою всіма громадянами.

Якщо Україна найближчим часом не збудує своїх сильних інституцій, то в кращому разі вона назавжди законсервується в країнах третього світу, десь знизу рейтингу, в гіршому разі ми маємо великий ризик втрати своєї держави як такої. Я хотів би, щоб ми всі це добре розуміли.
Чому відсутність довіри може бути проблемою в Україні?
ЖЕРАР РОЛАН, професор з економіки та з політичних наук University of California, Berkeley
1. Через відсутність довіри в Україні люди не можуть об'єднатися. Від цього виграють тільки старі сили корупції і стагнації.

2. Варто надати більше повноважень у прийнятті рішень містам, областям. Завдяки цьому легше стає приймати рішення на місцевому рівні, легше подолати проблему довіри і звикнути до співпраці.

3. Треба починати з реформування політичних інститутів. Без вільних, чесних і конкурентних виборів, без політичної системи, де є чіткий розподіл між трьома гілками влади, неможливо змінити судову владу.


Розпочали дискусію з відео-інтверв'ю Жерара Ролана, яке було записано ЦЕС під час його візиту до Києва у травні 2017 в рамках конференції "Роль центрального банку в забезпеченні економічного розвитку", організованій Національним банком України спільно з Національним банком Польщі.
Що варто зробити українській владі, щоб відновити довіру громадян?
ПІТЕР ВАГНЕР, керівник Групи підтримки України, Європейська Комісія
1. Не зупиняти процес реформування. Припинити реформи зараз буде набагато небезпечніше, ніж багато хто думає.

2. Децентралізація та боротьба з корупцією – це дві сфери, де процес відбувався успішно, і процес ще триває.

3. Потрібні незалежні установи, потрібні люди, потрібно надати їм повноваження та ресурси, але також знадобиться трохи часу, щоб дозволити їм досягти результатів.

Наприкінці минулого року я питав багатьох молодих реформаторів: «Що ви очікуєте від 2017 року?». Тоді було відчуття, що за останні два роки багато було зроблено. Ці уряди досягли значно більшого за два роки, ніж уряди до них за 20 років. Вони сказали: «Ми будемо раді, якщо до кінця року ми не будемо мати значного повернення назад». І я був збитий з пантелику.

Де ми зараз, чи справдилось це пророцтво? Це етап закріплення багатьох важливих сфер реформ, де, можливо, невелика затримка має відбутися для закріплення, а потім ми знову рушимо вперед? І всі ці розмови про втому від українських реформ, як на внутрішньому рівні, так і на міжнародному, дійсно хвилюють.

Але що мене зовсім приголомшує, це те, що звуження простору для реформ пояснюється війною. Зараз війна в Європі є чимось неймовірним, і я глибоко переконаний, що люди за межами України ще не зрозуміли, що це таке і що це означає для країни. Без сумніву, це визначальний чинник для багатьох речей, але, з іншого боку, війна не розпочалася 1 січня 2017 року. Чому тоді вдалося зробити так багато реформ в попередні два роки? Нещодавно я побачив, що в опитуваннях громадської думки важливість війни для людей як проблеми для країни знижується, натомість сприйняття корупції в державних органах як проблеми зростає.

На мою думку децентралізація та боротьба з корупцією – дві сфери, де процес відбувався успішно, і процес ще триває. Але ми водночас спостерігаємо звуження простору для цих двох реформ. Що я маю на увазі? Боротьба з корупцією була в самому центрі Революції Гідності. Майдан дуже сильно виступав за це, і більша частина населення також, були зроблені надзвичайно сміливі кроки. Були створені нові незалежні установи. В деяких із них були призначені нові незалежні люди. Вони почали показувати результати, як-от НАБУ. Проте з самого початку ви мали виклик, як судова система буде реагувати на результаті розслідувань (і я впевнений – щодо поліції це також було і є проблемою). І наразі ми спостерігаємо, що простір для дій та незалежність, яка настільки важлива для цих людей, намагаються звузити.

Отже, я думаю, що це перший приклад, де ми бачимо, що у людей почала вибудовуватися довіра до певних установ, але останні події змушують сумніватися, чи це збережеться.

Децентралізація має значно меншу вагу в суспільній свідомості, але це схожа проблема: створено нові структури, залучено нових людей, їм надано бюджети, вони отримали повноваження робити зміни. ЄС активно підтримує такі проекти по всій країні. Я подорожую по Україні і спілкуюсь з багатьма мерами, зі звичайними людьми. І вони кажуть, що якість державних послуг поліпшується, або, принаймні, помітні серйозні зусилля.

Я думаю, що зараз з'явилося відчуття, що перші динамічні кроки закінчились. Люди починають сумніватися: можливо, потрібно виділяти трохи менше грошей на місцевий рівень? А може, потрібно посилити роль держави? При цьому по всій Україні, скрізь, де б ви не запитали, довіра до місцевого рівня влади набагато вища, ніж до центрального рівня, бо там у людей є відчуття, що вони можуть впливати на владу.

І, нарешті, багато того, що Україна досягла з макроекономічного погляду, було б неможливим без незалежних людей, сильних рішень та готовності доводити справу до кінця в Національному Банку.

Дійсно потрібні незалежні установи, потрібні люди, потрібно надати їм повноваження та ресурси, але також знадобиться трохи часу, щоб дозволити їм досягти результатів.Це і є виклик: багато людей побоюються, що (через вибори чи будь-яку іншу причину) треба починати робити все по-іншому. Я так не думаю, тому що результати реформ після Майдану є вражаючими. Припинити процес зараз буде набагато небезпечніше, ніж багато хто думає. Тому ми, міжнародні партнери, заохочуємо країну продовжувати реформи. З боку ЄС ми знову підтвердили, що далі підтримуватимемо всі реформи, оскільки переконані, що немає суспільного запиту на згортання реформ.

Як розірвати радянську систему кругової поруки в правоохоронних органах?
ХАТІЯ ДЕКАНОІДЗЕ, голова Національної поліції України з 2015 по 2016 рік
1. Основне питання: Чи є достатньо політичної волі в Україні, щоб позбутися корупції в правоохоронній системі? Політична воля полягає в тому, що всі ведуть чесну гру, і немає подвійних стандартів. Зміна правил, які існують в системі правоохоронних органів, є дуже важливою.

2. Мотивація, заробітна плата – звичайно важливі, однак уряд ніколи не зможе змагатися з організованою злочинністю в тому, хто платить більше. Кожен співробітник поліції, слідчий і високопосадовець повинні бачити, що будуть покарані за корупцію.

3. Правоохоронна система не може існувати без судової системи, навіть якщо добре функціонує поліція і прокуратура. Без судової системи немає демократії. Зі свого досвіду я можу сказати, що ми не маємо судової влади. Не тільки вільної, чесної і прозорої, але у нас взагалі немає судової влади.

Чи є достатньо політичної волі в Україні, щоб позбутися корупції в правоохоронній системі? Чи наша влада готова щось змінити? Бо зміна правил в системі правоохоронних органів є дуже важливою.

Як начальник національної поліції я відповідала не лише за реформи, а й за щоденну роботу. І я не бачила багато політичної волі з боку влади для того, щоб змінювати правила гри. А це є обов'язковою передумовою для створення вільної, прозорої та некорумпованої системи правоохоронних органів.

Отже, що таке правоохоронні органи? Правоохоронні органи складаються з трьох частин.

По-перше, це поліція, яка реагує найшвидше. Поліція в усіх перед очима, тому що поліцейський – це перша особа, яку ви бачите в формі як представника держави.

Друга – це прокуратура. Прокуратура є важливим правоохоронним органом, який в Україні сильно пов'язаний з політикою.

І третя, але не менш важлива – це судова влада. Зі свого досвіду я можу сказати, що ми не маємо судової влади. Не тільки вільної, чесної і прозорої, але у нас взагалі немає судової влади.

Чому ми мали величезний успіх, коли провели першу хвилю поліцейської реформи під назвою "реформа патрульної поліції", коли замінили ДАІ на патрульну поліцію? Тому що ми знайшли 15 тисяч молодих жінок і чоловіків, які прагнуть щось змінити у своїй країні. Результат був дивовижним, бо вперше у кожного українця було відчуття, що ці хлопці та дівчата працюють для нас, що вони працюють для української нації, а не для високопосадовців, вони некорумповані, вони прозорі, вони молоді і дуже мотивовані. Статистичні дані показували, що довіра до міліції становила близько 3%, а довіра до поліції сягнула 46%. Це дивовижно.

Друга хвиля була теж дуже важливою – це реформа кримінальної поліції, яка стосується кожного українця, особливо бізнесу. Особисто я отримувала багато скарг і від малого, і від великого бізнесу на рекет, рейдерство та ін.

Важлива складова кримінальної поліції – слідство – не є повністю некорумпованим. Чому? (а) низькі зарплати для слідчих, і (б) кожен співробітник поліції та слідчий не мотивовані бути некорумпованими, працювати професійно, оскільки вони бачать, що не будуть покарані за корупцію.

Що я маю на увазі? Наприклад, поліція розслідує економічні злочини, що є інструментом №1 для політиків контролювати бізнес та мати великий вплив. І СБУ, що ще більш дивно під час війни, також розслідує економічні злочини. Це означає, що два дуже важливих правоохоронних органи розподілили владу і вплив між собою, і тепер намагаються використати їх для тиску на бізнес. Ось чому реформа кримінальної поліції була дуже потрібна, і я переконана, що в Україні потрібно створювати службу фінансових розслідувань.

Мотивація, заробітна плата – звичайно важливі, однак у правоохоронних органах існує одне правило: уряд ніколи не зможе змагатися з організованою злочинністю в тому, хто платить більше. І тут важливо, щоб кожен співробітник правоохоронних органів знав: "Якщо я беру хабар, я піду в тюрму". Але скільки людей сидять у в'язниці за корупцію? Десь 6-10 осіб, якщо я не помиляюся. Отже, це ідеологія, і це світогляд людини в правоохоронній системі.

Тому проблема номер один, яку я досі спостерігаю, полягає в тому, що ми змінили патрульну поліцію, там працюють тисячі нових людей, але керівники кримінальної поліції в областях ті самі. Чому? Призначення начальників кримінальної поліції означає втручання у велику кількість інтересів багатьох політичних партій. Їм потрібні лояльні начальники, і їм потрібні вірні поліцейські, які знають все, що відбувається в кожній області та кожному містечку. Згідно Закону "Про Національну поліцію" керівник національної поліції не може сам призначати обласних начальників та своїх заступників. На моє переконання, це велика помилка.

Так, ми збільшили зарплату для поліцейських патрульної служби, а також для слідчих і оперативників. Але насправді цього недостатньо. Кожен поліцейський, який є справедливим і некорумпованим, має відчувати державну підтримку. Але державної підтримки немає, тому що немає прозорої, некорумпованої, справедливої та професійної судової системи. Без судової системи немає демократії, не може існувати правоохоронна система. Без судової системи країна має величезну проблему, тому що незахищені найважливіші суб'єкти країни, особливо малий бізнес, який страждає через рекет та корупцію в судах та реєстраційній службі.

Нам потрібна політична воля. Політична воля зробити так, що всі гратимуть за одними правилами, і не буде подвійних стандартів.

Чия політична воля дійсно може змінити ситуацію? Я можу назвати посади п'ятьох таких осіб: президент, прем'єр-міністр, міністр внутрішніх справ, міністр фінансів та генеральний прокурор. Ці п'ятеро осіб дійсно можуть змінити країну не тільки в правоохоронних органах, але і у кожній сфері.
Як зробити так, щоб українські суди захищали право власності?
ДАНИЛО БІЛАК, директор Офісу із залучення та підтримки інвестицій UkraineInvest
1. Нам потрібно будувати людськоцентристські інститути, особливо в судах – вони не мають захищати державу, вони мають захищати інтереси громадянина.

2. Щоб реформувати судову владу, потрібен sandwich control: «знизу» треба безперервний тиск громадянського суспільства, а «зверху» – міжнародні партнери.

3. Найбільше корупції в судах – саме через процесуальні дії. Потрібно змінити всі процедурні кодекси: Кримінальний процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний і Цивільний.

Судова система – це питання «альфа і омега» існування держави. Так, у нас погані суди, вони корумповані. Всі знають діагноз. Питання в тому, як їх реформувати? Для цього треба визначити, що взагалі ми розуміємо під питанням реформи інституцій.

Коли я спілкуюся з інвесторами, я завжди їм кажу: «Не дивіться на Україну крізь призму 26 років. Бо Україна тільки 3 роки тому назад насправді вперше почала серйозно будувати свою країну». Коли кажуть, що багато що не зроблено, то це дійсно правда. Багато що ще треба робити. Але і дуже багато чого вже зроблено.

Ми маємо розуміти, що Україна зараз проходить колосальну трансформацію – від радянської системи управління до будування інститутів демократичного врядування. На відміну від наших сусідів на Заході, Центральної і Східної Європи, Україна ніколи не мала своїх власних національних інститутів влади. Домінуючі інститути в Україні – це церква і місцева влада. Суди, парламент, уряд завжди були чужі.

В основному ми зараз переходимо до кардинальної зміни відносин між державою і громадянином. Нам потрібно зараз будувати людськоцентристські інститути, особливо в судах – інститути не мають захищати державу, вони мають захищати інтереси громадянина. Базовою цінністю будь-якої інституції має бути верховенство права. В нас досі панує верховенство права як верховенство закону. Це різні поняття.

Основа верховенства права – це свобода людини. Зараз основним потужним інститутом в Україні є громадянське суспільство. Це саме та рушійна сила, яка продовжує зміни в таких інститутах як Національна поліція, і яка вже зараз міняє судову систему. Без вимоги громадянського суспільства добір суддів до Верховного Суду не був би взагалі можливим. Добір був повністю прозорим, в інтернеті було видно кожен крок, Громадська Рада Доброчесності, яка складалася з провідних недержавних організацій, перевіряла кожного суддю.

Без довіри до судової влади немає легітимності жодного інституту влади. Хай тисячу разів буде реформа Нацполіції, ті, кого буде арештовувати поліція, судді будуть випускати.

Великий вплив на судову систему мали е-декларації – тут тиск з боку громадянського суспільства і міжнародних партнерів був такий, що Верховна Рада голосувала проти своїх інтересів. Коли цей закон пройшов через Раду, 2 тисячі суддів пішли у відставку – майже 25%, просто щоб не оприлюднювати декларації.

Загалом, щоб реформувати судову владу, потрібен sandwich control: знизу має бути постійний тиск громадянського суспільства, а зверху – наші міжнародні партнери. Я вважаю, що добір суддів Верховного суду – перший правильний крок, бо риба гниє з голови: якщо навіть «знизу» буде хабарництво, справи дійдуть «доверху», і Верховний суд скасує несправедливі рішення і їх повернуть. Тоді до розгляду справ буде інше ставлення.

Потрібна незалежна професійна юридична професія. У нас немає юридичної професії, як такої. Немає незалежної самоврядної асоціації юристів. Без цього люди будуть беззахисні перед суддями і в судах.

Останнє – це зміни всіх процедурних кодексів. Треба скасувати взагалі Господарський кодекс і Господарський процесуальний кодекс – це радянська профанація. Найбільше корупції в судах – саме через процесуальні дії. Потрібно змінити всі процедурні кодекси: Кримінальний процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний і Цивільний. Тоді громадянин України буде повністю захищеним.



Що зробити з державною власністю, щоб відновити довіру?
ДАГ ДЕТТЕР, спеціаліст з управління інвестиціями, співавтор книжки «Public Wealth of Nations»
1. Перший та головний виклик уряду: зрозуміти, скільки ми насправді маємо і скільки це коштує. Ми повинні визнати, що в наших руках є величезне багатство.

2. Те, про що ми зазвичай думаємо як про державну власність – залізниця, електрика, поштова служба, Нафтогаз (у випадку України) – це лише верхівка айсберга. Як показує досвід, вони становлять лише третину національного багатства.

3. Дві третини – це нерухомість та активи на місцевому рівні, котрі ще більш приховані, ніж ви собі уявляєте. Але ви це зрозумієте лише коли проведете інвентаризацію.

Я представлю трохи ширше означення поняття public wealth, тобто багатства народів. Воно широко вживається на всіх рівнях влади, від місцевого до загальнонаціонального. Зазвичай ми говоримо про те, що ми бачимо – залізниця, пошта, електроенергія, а в Україні ще Нафтогаз, який привертає велику увагу. І одна з головних причин, чому ми не торкаємося цього питання ширше, це те, що є мало розуміння й дуже мало прозорості в тому, що таке багатство народу, чим ми насправді володіємо у державному секторі?

У нас немає жодного уявлення, яким майном приблизно володіє кожен громадянин України у грошовому еквіваленті: це може бути 250 тисяч гривень, це може бути і 500 тисяч. І це головний виклик уряду: нам потрібно зрозуміти, скільки ми насправді маємо і скільки це коштує. Адже це питання постало би першим, якби ви щось успадкували.

Те, про що ми зазвичай дискутуємо, – залізниця, пошта, Нафтогаз, – є, як правило, верхівкою айсберга. Ми говоримо про те, чим користуємося щодня і що впливає на наше життя, я називаю це операційними активами. Але, як показує досвід, вони становлять приблизно одну третину портфеля. І ви побачите це після того, як доб'єтеся прозорості і проведете інвентаризацію.

Дві третини – це нерухомість, яка ще більш прихована, ніж ви собі уявляєте. І причина в тому, що більшість країн не мають належного реєстру майна. Навіть якщо у вас є абсолютно досконалий реєстр (як-от у Швеції), – електронна система, – багато державних активів не містяться в земельному реєстрі з тієї причини, що вони були передані, успадковані або подаровані сотні років тому.

Реєстр майна працює таким чином, що якщо не було укладено угоди, активи насправді не зареєстровані. Отже, більшість державних активів навіть не заведені до реєстру. І вони роздроблені, велика кількість установ володіє ними на місцевому рівні, а на національному рівні вони належать багатьом міністерствам. Це означає, що на центральному рівні не існує органу, який розуміє, скільки насправді ми маємо нерухомості. А люди, які керують цими активами, скоріше за все, зроблять що завгодно, ніж повідомлять міністру фінансів, чим вони володіють. У них немає стимулів ділитися цією інформацією.

Ось чому ми робимо це в електронному вигляді, самостійно, за допомогою геопросторових систем. Але, безумовно, інвентаризація є першим кроком, а також створення правильного земельного реєстру і правильного реєстру активів.

Поняття «багатство нації» стосується кожного рівня управління. Я гадаю, що в Україні їх лише два, адже області нічим насправді не володіють, якщо не помиляюся. Це досить добре: завдання трохи простіше, ніж у США, де іноді є п'ять рівнів.

У США ми зараз робимо інвентаризацію для багатьох міст, а ця країна має, ймовірно, одну з складніших правових систем у світі. І результати дивовижні. Я можу просто проілюструвати вам це. Ми провели оцінку для одного з найвідоміших міст США. І ринкова вартість, яку ми отримали, у 39 разів перевищує балансову вартість. Ось що таке приховане багатство.

Чому про це актуально говорити? Бо ми дивимось і говоримо лише про верхівку айсберга. Отже, перш за все ми повинні визнати, що в наших руках є величезне багатство. І ми повинні дбати про нього. Ми не можемо просто відмовитися від цього, кажучи: "Давайте просто приватизуємо все це". Є багато речей, які потрібно приватизувати, але питання –як? Вам потрібні люди, і вам потрібно розуміти, де у процесі є хитрощі, де є пастки. І проблема з державними активами, яку справедливо критикує багато економістів у світі, полягає в тому, що уряду не слід володіти комерційними активами. Але якщо наш намір – зменшити державні активи, то треба знати, як керувати процесом, щоб не віддати занадто багато грошей приватному секторі чи корпораціям: це задача, яку нам потрібно вирішити.

У сфері управління ми повинні відійти від відчайдушної та часто удаваної війни «націоналізація vs приватизація», оскільки це нікуди не веде. Якби ми могли принаймні обговорити раціональний процес, як управляти цими активами. Ви знаєте, що лише 1% цих активів в Україні, наприклад, може фінансувати вашу пенсійну систему, яка потребує вливань, ці активи можуть подвоїти інвестиції в інфраструктуру вашої країни, профінансувати дуже багато речей, зокрема й реформи у цій країні? Тому важливо розуміти вартість активів, бачити прибуток, який можна отримати з них, знати, що ви хочете з цим зробити. Отже, слід мати економічний план – і це, звичайно, виклик для міністра фінансів. З цих активів можна отримати величезний прибуток, якщо все зробити правильно.

Для цього потрібна інституція, яка буде незалежною від короткострокового політичного впливу. Тут ключове слово – короткостроковий. Ця установа не повинна бути вільною від політичного впливу, тому що політики повинні поставити цілі, що робити з грошима. Це економічна основа. Але, як і судова система, як і центральний банк, як і багато установ у країнах демократії та ринкової економіки, вона повинна бути вільною від короткострокового політичного впливу. Вона повинна бути прозорою, мати бухгалтерський облік МСФЗ (всі активи повинні мати бухгалтерський облік МСФЗ) і мати чітку мету – максимізувати вартість.

З такими інституціями експертиментували в Європі, і також в Азії після Другої світової війни. І вони мали на меті забезпечити повну зайнятість. Це призвело до катастрофи – до багатьох банкрутств. Тому чітка мета полягає в тому, щоб максимізувати вартість, прозорість та політичну ізоляцію, а потім стане можливим решта. Але це буде схоже на те, як ви намагаєтеся стати футбольною зіркою: ви будете травмовані, у вас виникнуть проблеми, але якщо ви будете наполегливими, у вас все вийде.

Як відновити довіру до фінансових установ?
ВОЛОДИМИР ЛАВРЕНЧУК, віце-президент Європейської Бізнес Асоціації, голова правління Райффайзен Банку Аваль
1. Базовий принцип: «відновлення довіри» банківській системі вимагає того, щоб банки були фінансово надійними, а це означає капітал.

2. Банки мають публічно визнати, що фінансові вимоги до них є справедливими. Зроблено багато, щоб ці вимоги стали не предметом дискусії, а правилом поведінки.

3. Слово і діло. Слово і діло створюють довіру, якщо на основі слів можна робити прогнози, якщо є передбачуваність фінансового сектору. Це практично не стільки баланси і фінанси – це коли озвучуються стратегії, банкіри публічно беруть на себе певні зобов'язання і далі слідує дія.

Ми знаходимся у трансформації не тільки в професійному плані, але і в суспільному.

Я пам'ятаю час, коли керував комерційним банком, і у нас був від'ємний капітал. Культура, і навіть моє уявлення про світ були такими, що можна вийти сухим з води. Досвіт 2014-2016 років показав, що це хибна стратегія.

Є базові принципи. Я працюю в міжнародній компанії уже 15 років і у мене відбувається ця трансформація – повернення до базових принципів. Перед тим, як давати оцінку тим чи інших заходам, варто зрозуміти, що ми робимо, на яких базових принципах?

Базовий принцип в банківській системі – банки мають бути фінансово надійні, а це означає капітал.

В Україні існує більше 5 асоціацій комерційних банків. Для підтвердження моїх слів, запитайте у них про капіталізацію банків, ви отримаєте 5 різних відповідей.

Чого ви чекаєте від уряду? Це питання в умовах, коли ці оцінки різняться дуже сильно, є важливим для нашого подальшого розвитку. Особливо оцінки того, що ми робимо швидко, а що ми робимо повільно. Я сам прихильник брати ризик і робити швидко. Ми бачимо ціну, яку заплатив український народ за те, щоб реформи були швидкими.

Зміни завжди болючі. Питання в тому, чи можемо ми оцінити цей біль, розподілити на всіх і поставити задачі так, щоб добитися ефекту. Я дуже вірю, що так. Я дуже вірю в силу горизонтальної кооперації українського народу. Це моя теорія, яка, напевне виникла через те, що є асоціація комерційних банків, Європейська Бізнес Асоціація. Ми віримо, що ринок твердо знає, що треба зробити, ринок доб'ється рішення від тих чи інших урядових структур. Але сила нашої економіки, нашого бізнес-суспільства лежить саме в площині швидкої ринкової кооперації. Я не є прихильником думки, що нові закони нам покращать економічне середовище. Я вважаю, що старі закони треба гарно впроваджувати, щоб навіть ринкова культура не дозволяла великих відхилень, тому що ми всі врешті-решт страждаємо від відхилень.

Які заходи треба зробити, щоб відновити довіру до банківського сектору? Мені видається, що перше – ми маємо публічно визнати, що фінансові вимоги до банків є справедливими. Акціонери і менеджмент банків є саме тими адресними інституціями, які мають забезпечити ці вимоги. Всі змінюються – і постраждалі банки, і не постраждалі банки. Немає жодного банку, який виграв у цій трансформації. Як тільки банки стають адекватними до цих принципів, виникає довіра у фінансовому плані до цих інститутів. Я трохи знаю сектор, я давно в ньому. Я скажу, що зроблено більше, ніж я міг очікувати, щоб в банківському секторі ці критерії стали не предметом дискусії, а правилом поведінки.

Закрито майже сто банків. Чи це досягнення? Спитайте у тих, хто втратив гроші, то вони очевидно з цим дуже не погодяться. І я з ними теж згоден. Це не є досягнення. Але це крок, якого не можна уникнути, якщо критерії не забезпечені, тому що без цього не відбувається відновлення фінансової довіри.

Друге – це слово і діло. Це коли озвучуються стратегії, або зобов'язання банкірів, а далі слідує дія. При чому слово важить можливо більше ніж діло, бо на практиці не завжди можна виконати все, що заявлено, але обов'язково треба пояснювати, якщо якась частина зобов'язання не була виконана.

Ми всі розуміємо, що є багато причин, чому тіньова економіка знаходиться в тіні. Колега із ЄБРР казав, що в Туреччині теж високий рівень тіні - до 30%. Тобто є країни і є сектори, де історично є тінь, і в Україні буде ця тінь. Але треба визнати, що більша частина економіки має бути конструктивно і соціально відповідальною, інакше економіка України не виживе. Тому формування довіри до банківського сектору може бути доволі селективним. Частина сектору може мати інше очікування від банків і сказати. І це насправді велика частина нашого виклику – чи насправді суспільство вважає, що вихід із тіні всієї економіки і банківського сектору, це те, що нам треба?

Це треба зробити швидко. Те, що робить НБУ по впровадженню всіх контролюючих механізмів – це не виняток в Україні, це світовий тренд. Банки не можуть зайти на світовий ринок окремо, вони заходять разом з клієнтами.

Відбулось дуже багато змін. Події 2016-2017 року - добрий сигнал про те, що ми знаходимося в іншому світі. Вся композиція світла буде очевидна, напевно, місяців через 18. Але не через 28. Тобто я оптимістично чекаю підтвердження швидких змін.

Коментар до виступів панелістів
ОЛЕКСАНДР ДАНИЛЮК, міністр фінансів України
Для того, щоб щось змінювати, треба визнати проблему, яку ми маємо. І тільки тоді ми насправді зможете знайти шляхи її вирішення та рушити вперед.

У мене склалося враження, ніби існує таке загальне ставлення: немає необхідності в інститутах в Україні, бо ми покладаємось на особистостей. І це велика проблема. Є особа, яка відповідає за «A», є особа, відповідальна за «Б», але ці люди не в стані нічого зробити, якщо не зможуть реалізувати це через інститут. Як представник уряду я можу сказати, що інститути в Україні слабкі. Навіть Міністерство фінансів інституйціонально слабке. Моя мета зміцнити його, і це мета усіх керівників інститутів, але не кожен це робить.

Отже, як це зробити? Існують різні підходи. По-перше, це побудова паралельних інститутів. Десь це працює, десь – ні. Наприклад, я не можу побудувати паралельне Міністерство фінансів. Що я повинен зробити? Реформувати Міністерство фінансів, щоб зробити його сильнішим.

Ми не можемо реформувати країну без інститутів. Одна з найбільших проблем, які ми маємо через це – незавершені реформи. А коли реформи не завершені, їх, на жаль, дуже легко повернути назад. Створення сильних інститутів ускладнить цей процес. Моя мета зараз: залучити кожного до реформування країни, дати відчути відповідальність за реформи. Існує хороша віддача від людей в Міністерстві фінансів, тому що вони відчувають справжню залученість до змін. І я впевнений, що з наступним міністром ця установа продовжить якісно втілювати реформи, тому що людям це подобається.

Тепер щодо труднощів. Однією з проблем, які я маю зараз, є реформа Державної фіскальної служби. Це – величезний виклик. Які є перешкоди? Перша перешкода – Закон про державну службу, який фактично усталив людей, які тоді працювали у податковій, і зробив так, що стало складно (у тому числі і в Міністерстві) їх замінити. Цей Закон захищає їх так сильно, що мені потрібно в десять разів більше зусиль для реформування податкової служби. Ми зараз працюємо з громадянським суспільством, з людьми, котрі просували Закон про державну службу, над тим, як реформувати Державну фіскальну службу та показати, що насправді для системи державної служби цей Закон дійсно може працювати краще.

Іншою проблемою є довіра. Ми розпочинаємо проект трансформації податкової служби. Я чекав деякий час, щоб це зробити, бо намагався знайти найкращий підхід. Якщо ми просто запустимо проект трансформації, оголосимо про новий конкурсний відбір, я можу гарантувати: ніхто тямущий не прийде, бо ніхто не довіряє цьому відбору. Тому, якщо ми не запровадимо правильний механізм конкурсного відбору, то хороші люди не прийдуть. Отже, найбільшою метою усіх змін є боротьба проти системи, аби запустити новий процес, якому довіряють.

Я думаю, що правоохоронні органи – одна з найважливіших проблем у нашій країні. Ми будуємо вільну ринкову економіку, але стара правоохоронна система працює так, ніби ми живемо 25 років тому. Генеральна прокуратура все ще робить ту саму роботу. СБУ все ще розслідує економічні справи, а має бути контррозвідкою. Потрібно перевизначити спектр повноважень органів, і робити це дуже жорстко.

Я великий прибічник приватизації і не вірю в професійне управління державними активами. Є велика кількість цінностей, які зараз використовують не за призначенням та якими зловживають. Можливо, ми повинні знайти спосіб збільшити вартість, перш ніж приватизувати. Але ми не знаємо, як підвищити вартість. Кожного дня ми втрачаємо вартість державних компаній через неефективне управління. Тому мій підхід – продати підприємства, щоб приватний сектор розвивав їх. Авжеж, ми можемо залишити 10-15 стратегічних компаній та зосередити нашу увагу на цих. Все інше потрібно приватизувати. Не переоцінюйте спроможність уряду управляти активами. Це не наша робота, і ми не повинні робити це.

І останній момент – земля. У нас одна чверть землі є державною, і ніхто не знає, де вона. Це справжня проблема. Це величезні активи, які не зареєстровані та якими зловживають. Ось на чому нам потрібно зосередити увагу. Безперечно, це активи, які не повинні належати державі.

Отже, моє бачення: приватизація, тільки приватизація. Не витрачайте час на управління державними компаніями.
Про центр економічної стратегії (ЦЕС)
ЦЕС – це незалежний центр досліджень державної політики, який було засновано в травні 2015 року. Завданням є підтримка реформ в Україні задля досягнення стійкого економічного зростання.
Made on
Tilda